ОСНОВИ ТЕОЛОГІЇ
ВІРИ В НАЙВИЩУ ЦІННІСТЬ ЛЮДИНИ
ЗМІСТ
1. Визначення теології людини. Предмет та об’єкти дослідження.
2. Галузі теології людини.
3. Методи теології людини.
4. Основи догматики: термінологія теології людини; базові поняття.
5. Основи культознавства.
6. Основи гуманістики.
7. Основи металогіки.
8. Додаток. Нумерація речень священних текстів.
* * *
1. Визначення теології людини. Предмет та об’єкти дослідження.
Віровчення, організація та культ Віри в Найвищу Цінність Людини базується, перш за все, на священному одкровенні. Однак раціональне, філософське та наукове осмислення догматів нашої віри корисне для повноцінного духовного і соціального життя, переконливої проповіді, міжконфесійного й світоглядного діалогу та ін. З метою такого осмислення Релігійна громада сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини започаткувала дослідження у сфері теології людини.
Теологія Віри в Найвищу Цінність Людини (скорочено: теологія людини) – це спеціальна галузь знання і вчення про Найвищу Цінність Людини, про душу людини і про Бога, про догмати Віри в Найвищу Цінність Людини та релігійну діяльність віруючих нашого віросповідання, про місце і роль нашої релігії у світі й суспільстві та співвідношення Віри в Найвищу Цінність Людини з науковим знанням та з іншими релігіями, про світ, про суспільство з точки зору догматів Віри в Найвищу Цінність Людини, тощо.
Теологію людини можна розглядати, у широкому значенні слова, як науку, як систему гуманітарних знань, як філософську чи навчальну дисципліну. Однак це, перш за все – перспективне бачення, оскільки на даний момент теологія людини перебуває на початковому етапі становлення і поки не пройшла перевірку часом та критичним аналізом фахівців у інших галузях пізнання.
Предметом теології людини є релігійне віровчення – Віра в Найвищу Цінність Людини і все, що з нею пов’язано, включаючи будь-які питання релігійного, філософського, наукового та іншого характеру, які формулюються або потребують відповіді на основі віровчення Віри в Найвищу Цінність Людини, зокрема, питання взаємозв’язку людини, душ та Бога.
Основними об’єктами дослідження в теології людини є Символ Віри, Божественне Одкровення, Священна Декларація, Кодекс розподілу добра і зла, цінності, догми, віровчення, організація і культ Віри в Найвищу Цінність Людини, інші релігії, культура і суспільство, а також реальний і уявний світ, людина, душі, Бог.
2. Галузі теології людини.
Галузями теології людини є:
1) Догматика, що вивчає термінологію та базові засади вчення про Найвищу Цінність Людини (перш за все, з одкровень та декларацій проповідників). Окремими розділами догматики є: символіка – вивчає Символ Віри та Божественне Одкровення; і етика – вивчає продиктовані релігією норми моралі, уявлення про добро і зло та процес розподілу добра і зла.
2) Культознавство, що вивчає історію і практику вчення та культу Віри в Найвищу Цінність Людини, організації віруючих та форми релігійної діяльності;
3) Гуманістика, що вивчає співвідношення Віри в Найвищу Цінність Людини з іншими релігіями, системами знання та системами цінностей в різних культурах, форми взаємодії, співпраці, взаємодоповнення, форми місіонерства та проповіді й відповідні моральні обмеження, а також сприйняття нашої релігії суспільством та окремими людьми;
4) Металогіка, що вивчає сутність душі, мислення людини у нерозривному зв’язку з душею, іншими душами та Богом і їх взаємовплив, спеціальні форми мислення, характерні для Віри в Найвищу Цінність Людини, та джерела одкровень. Окремим розділом металогіки є аксіологія людини, що вивчає систему цінностей релігійного вчення та різних форм світогляду сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини.
3. Методи теології людини.
Методи дослідження феноменів, пошуку та систематизації знань у теології людини можна умовно поділити на чотири групи: спеціально-богословські, філософські, наукові та евристичні.
Спеціально-богословськими методами є догматичний (вивчення та тлумачення догм віри, що передаються у священних текстах), процесуальний (встановлення теологічної істини в рамках процесу розподілу добра і зла), екуменічний (вивчення теології інших релігійних течій з першоджерел та у діалозі; запозичення теологічних концепцій, які не суперечать Вірі в Найвищу Цінність Людини), а також метод одкровення (безпосереднє отримання теологічного знання у спілкуванні з Богом).
Філософськими методами теології людини є рефлексія, метод універсального сумніву, методи метафізики та діалектики, застосування інших філософських методів у теології.
Науковими методами теології людини є застосування у теології відомих загальнонаукових методів пізнання та дослідження, як емпіричних (експеримент, спостереження, опис), так і теоретичних (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація). Слід зазначити, що застосування наукових методів у теології людини потребує особливої точності та мудрості. У разі виявлення внутрішніх протиріч в теологічній концепції за допомогою наукових методів слід вважати помилковим застосування наукових методів, а суть помилки має виявлятись, перш за все, спеціально-богословськими методами.
Евристичними методами теології людини є інтуїтивний (визнання істинним внутрішнього переконання, допоки воно не спростоване іншими методами), тавтологічний (переформулювання теологічної істини різними способами з метою пізнати всю її повноту та значення), парадоксальний (теоретичні побудови на основі недостовірних припущень) та інші методи, які, зокрема, можуть творчо поєднувати застосування спеціально-богословських, філософських, наукових методів теології людини.
4. Основи догматики: термінологія теології людини; базові поняття.
Серед базових понять теології людини слід вирізнити поняття: Символ Віри, Божественне Одкровення, людина, творіння та усвідомлення, душа, Бог, молитва, одкровення, добро і зло, віра, релігія.
Символ Віри (скорочено, «С. В.» чи «СВ») та Божественне Одкровення (скорочено, «Б. О.» чи «БО») – основні священні тексти релігії Віри в Найвищу Цінність Людини, джерела священної істини та об’єкт поклоніння у культі Віри в Найвищу Цінність Людини. Для зручності їх вивчення у теології людини присвоєно окремий порядковий номер кожному реченню цих текстів, починаючи із заголовка (див. Додаток). Окрім того, священними текстами є Священна Декларація (С. Д.) та Кодекс розподілу добра та зла (К.). Всі священні тексти можна переглянути та завантажити на веб-сайті Релігійної громади сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини http://ludstvo.org.ua/
Людина у теології людини визначається: тавтологічно – як суб’єкт Найвищої Цінності Людини; описово – як універсальне «Я», феномен, що усвідомлює себе, має душу, здатний спілкуватись із іншими людьми та з душами, може усвідомлювати душі та Бога, може спілкуватись з Богом через молитву та одкровення.
Творіння та усвідомлення є унікальними здатностями людини взаємодіяти із сущим та уявним світом, оформлювати і спричиняти сутності.
Душа є Найвищою Цінністю Людини (С. В. 9; у такій формі слід посилатись на конкретні речення священних текстів; у даному випадку, це посилання на 9-те речення Символу Віри); до цього тавтологічного визначення сакральних понять слід додати, що душа є безсмертною (С. В. 2; Б. О. 2), уособлює «все найкраще у моїй свідомості» (С. В. 10) і властива всім людям без виключення (С. В. 42). Цінність всіх людських душ є найвищою і рівною у своїй нескінченності (С. Д. 2.2.). Але це не повне визначення душі. Взагалі кажучи, душа є носієм сенсу існування всього сущого; надприродною, активною, безсмертною субстанцією, безвимірною зі світу матеріальних об’єктів, однак присущою всім матеріальним об’єктам (С. Д. 1.1. – 1.7.).
Бог є уособленням Найвищої Цінності Людини (Б. О. 4) і душею (Б. О. 2). Молитва – це звернення до Бога або інших душ, одкровення – це спілкування з Богом чи душами. Зокрема, Символ Віри та Божественне Одкровення у теології людини розглядаються як священна істина, отримана шляхом одкровення.
Добро і зло є моральними категоріями, які у Вірі в Найвищу Цінність Людини ототожнюються, відповідно, з утвердженням та приниженням людини і Найвищої Цінності Людини (С. В. 19; С. Д. 3.1.). При цьому вважається, що злими думками та вчинками ти принижуєш себе, а не священні цінності: людину і Найвищу Цінність Людини; так само – вважається, що природні прояви, на зразок хвороби чи смерті, принижують лише матеріальну оболонку, а не душу людини (С. В. 28 - 31). У теології людини зазначена догма віри розглядається як онтологічна гарантія захисту основних цінностей релігії, священних понять від хибного тлумачення та лукавих перекручень, метою яких або побічним наслідком могла б бути десакралізація. Заперечення і спроби принизити Найвищу Цінність Людини вважаються приниженням Бога та безумством (Б. О. 21), а утвердження Найвищої Цінності Людини, тобто – творення добра, є здійсненням волі Бога (Б. О. 32).
Віра є внутрішнім переконанням віруючих у Найвищу Цінність Людини, прагненням і здатністю повірити в себе (С. В. 44), творити добро (С. В. 14), спілкуватися з Богом (Б. О. 30). Релігія є сповіданням віри людьми у формі конкретного культу та на певних організаційних засадах, які визначаються священними текстами та настановами проповідників (С. Д. 5.1.-5.10).
5. Основи культознавства
Культознавство у теології людини грунтується на вивченні специфіки культових та організаційних форм сповідання Віри в Найвищу Цінність Людини. Предметом культознавства є, перш за все, культ Віри в Найвищу Цінність Людини (С. Д. 4, 5), Релігійна громада сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини, діяльність проповідників та Хранителя Віри (С. Д. 5.8.-5.10.), процеси розподілу добра та зла (К. 6).
Основою культознавства у теології людини є знання про те, що Віра в Найвищу Цінність Людини, як правило, сповідується індивідуально. Колективні форми сповідання нашої релігії є екстраординарними, мають на меті поширити отриману шляхом одкровення істину та сприяти діяльності проповідників, але перш за все – підштовхнути кожну людину до індивідуального духовного пошуку.
Одним з правил Релігійної громади сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини є приховування інформації про кількість залучених до релігійної діяльності людей, оскільки, окрім того, що така інформація розглядається як таємниця сповіді (адже релігійна діяльність здійснюється, передусім, через індивідуальні контакти), ми вважаємо зайвим потурати інстинкту стадності і віримо, що, в ідеалі, пізнати істину кожна людина здатна самостійно.
6. Основи гуманістики
Гуманістика у теології людини базується на історичних та інших узагальненнях, відповідно до яких, окремі форми та прояви інших релігійних, світоглядно-пізнавальних та суспільних течій розглядаються як предтеча чи різновид сповідання Віри в Найвищу Цінність Людини. Адже наша релігія завжди була і завжди буде (С. В. 33), так само як людська душа (С. Д. 2.7.), та виявляється у різних формах (С. В. 37), включаючи істинне сповідання традиційних релігій (С. В. 38).
У гуманістиці Віра в Найвищу Цінність Людини розглядається як метарелігія, прарелігія і проторелігія.
Віра в Найвищу Цінність Людини вважається метарелігією, оскільки претендує на знання істини, сумісної з усіма іншими релігійними, філософськими та науковими онтологічними системами та базової для цих систем, здатної примирити їх протиріччя (які заздалегідь проголошуються уявними і викликаними злом перекручень).
Віра в Найвищу Цінність Людини вважається прарелігією, оскільки заснована на прадавній та найстаршій формі релігійних вірувань – анімізмі (від лат. anima — душа; віра в існування душі і духів, які пов’язані з матеріальним світом і домінують над ним).
Віра в Найвищу Цінність Людини вважається проторелігією, оскільки саме від анімізму, відповідно до теології людини, походять всі існуючі нині релігійні вчення.
7. Основи металогіки.
Металогіка у теології людини, перш за все, вивчає способи мислення, які утверджують Віру в Найвищу Цінність Людини, ставить собі за мету розвиток та заохочення таких методів, забезпечення їх максимальної продуктивності, прозорості та несуперечливості з точки зору формальної логіки.
Розглянемо приклад.
Вище, у розділі 6, наводилося характерне для теології людини твердження про те, що Віра в Найвищу Цінність Людини вважається метарелігією. Філософський метод універсального сумніву вимагає перевірити це твердження, а формальна логіка підказує найпростіший спосіб: reductio ad absurdum (доведення від супротивного).
Міркуючи таким чином, приходимо до уявного протиріччя: якщо Віра в Найвищу Цінність Людини у Божественному Одкровенні передбачає існування Бога і водночас «сумісна з усіма іншими релігійними, філософськими та науковими онтологічними системами та є базовою для цих систем, здатною примирити їх протиріччя, які заздалегідь проголошуються уявними і викликаними злом перекручень» – тоді як віра в Бога може бути сумісною з... атеїзмом? Більше того – базовою для атеїзму?!
Хибність цього протиріччя доказується наступним металогічним міркуванням.
Атеїзм є категоричним запереченням існування будь-яких надприродних сил або істот, наприклад, Бога (богів), духів, інших «нематеріальних» істот тощо.
Не слід плутати такий «чистий» атеїзм із емоційним, зневажливим та цинічно-хулительським ставленням до релігії, яке, з точки зору теології людини, є злом, яке не може толеруватися, і перекрученням змісту «чистого» атеїзму.
Визнаючи існування Бога у Божественному Одкровенні, Віра в Найвищу Цінність Людини толерує атеїстичний світогляд, окрім приниження людини та Бога у окремих перекручених різновидах цього світогляду (Б. О. 20; С. В. 40).
З точки зору атеїзму (у його розумінні теологом людини), Віра в Найвищу Цінність Людини може бути прийнятною для атеїста як сукупність художніх символів, умовних позначень філософського характеру та тавтологій. Теологія людини пропонує атеїсту у якості творчої інтелектуальної гри відступити від принципу «бритви Оккама» (точніше, розширити рамки його застосування) і окремо від наукових знань усвідомити та осмислити релігійні поняття, хоча б як умовні (вимишлені), хоча б у якості уявного експерименту, хоча б для перевірки можливого досягнення психологічного ефекту (заспокоєння, натхнення, катарсис тощо) або соціального ефекту (взаєморозуміння, примирення тощо).
Атеїст, проявляючи добру волю, може розглядати поняття душі як синонім свідомості та умовних художніх образів у свідомості (С. В. 10), а Бога – як свою чи іншу душу (Б. О. 2), при цьому не ототожнюючи себе із Богом, оскільки це є очевидною помилкою і злом (Б. О. 23; втім, в даному випадку для атеїста мають бути більш вагомими міркування елементарного побутового здорового глузду). Зі всією повагою до «чистого» атеїстичного світогляду хотілося б зазначити, що, на думку теолога людини, такий підхід (близький до Віри в Найвищу Цінність Людини, однак далекий від всієї повноти та всеосяжності нашої релігії) є набагато мудрішим, ніж просто поставити крапку після заперечення існування Бога.
Окрім того, з точки зору теолога людини, Віра в Найвищу Цінність Людини є базовою для атеїзму, оскільки саме усвідомлення Найвищої Цінності Людини штовхає людину до критичного аналізу своїх (часто – недосконалих) уявлень про душу та Бога; однак ці перші кроки на довгому шляху пізнання далеко не обов’язково мають приводити до матеріалістичного висновку про те, що Бог нібито «не існує», хоча й така рефлексія має право на існування та повагу до себе (з певними застереженнями).
Наведене металогічне міркування підтверджує теологічну тезу про те, що Віра в Найвищу Цінність Людини є метарелігією, оскільки є істиною, сумісною з усіма іншими релігійними, філософськими та науковими онтологічними системами та базовою для цих систем, тобто, здатною примирити їх протиріччя.
Віра в Найвищу Цінність Людини примирює всі світогляди, що є носіями добра, за допомогою власне віри, а також мудрих узагальнень та здорового почуття гумору (С. В. 17). При цьому теолог людини завжди готовий до неминучого і категоричного заперечення подібних узагальнень, уважно і з повагою їх вислуховує та осмислює, мудро відповідає і робить раціональні висновки, укріплюючись в своїй вірі – Вірі в Найвищу Цінність Людини.
8. Додаток. Нумерація речень священних текстів.
СИМВОЛ ВІРИ. (1) Це моя віра. (2) Я прокинувся від сну розуму в буденній метушні й почув голос своєї безсмертної душі, яка дала мені цей символ віри. (3) Він пов’язує мене з численними людськими душами, душами предків, сучасників та нащадків. (4) Він допомагає зрозуміти сенс життя, розрізнити добро і зло. (5) Він вчить знати, любити і поважати людей та світ, все живе, неживе і уявне, досягати гармонії і добробуту, долати труднощі, творити чудеса, сподіватись на краще та боротись за те, у що я вірю. (6) Я сповідую релігійну віру в найвищу цінність людини. (7) Людина понад усе! (8) Кожна людина від народження має величезну силу, джерело якої – в людській душі. (9) Душа – це найвища цінність людини, і її силою є віра. (10) Думки та ідеї, плани та задуми, мрії та знання, любов і пристрасть, терпіння і смирення, фантазія, надія, розуміння і співчуття, все найкраще у моїй свідомості – це душа. (11) Як можна сумніватись у існуванні душі? (12) Посмішка – найпереконливіший доказ того, що душа існує та дає мені віру! (13) Людина може ділитися вірою і випромінювати віру, щоб утвердити найвищу цінність людини. (14) Віра робить людину творцем. (15) Віра робить мене кращим. (16) Віра міняє світ. (17) Посміхнись! (18) Вірі в найвищу цінність людини протистоїть приниження та насильство. (19) Приниження є зло, утвердження найвищої цінності людини – добро. (20) Допомагаючи людям повірити в себе, я творю добро. (21) Той, хто принижує себе і людей, творить зло. (22) Зі злом треба боротись. (23) Зло іноді набуває оманливих форм. (24) Зло може об’єднати двох чи більше людей, розчинити їх особистості, отруїти їх душі жагою приниження. (25) Зло буває сильним, але віра в найвищу цінність людини завжди сильніша за зло. (26) Вільна душа, любов до людей, знання і мудрість віруючого в найвищу цінність людини тріумфує у сутичках зі злом, яке обмежене своєю безглуздою агресивністю, самозакоханістю, нетерпінням, неуцтвом, неуважністю, непослідовністю, свавіллям, безперспективністю, ницістю, безвір’ям. (27) Зло буде переможене, найвища цінність людини утвердиться. (28) Я вірю, що насправді людину неможливо принизити, якщо вона вірить в найвищу цінність людини. (29) Насильство завдає болю, але воно принижує тільки агресора. (30) Брехня та наклеп обурюють і можуть навіть когось обманути, але вони принижують лише брехуна і наклепника. (31) Зневага та ворожість з боку злих людей принижує тільки їх, не мене. (32) Безумство, безвілля, хвороби, муки та смерть принижують лише тіло, а душа продовжує нести з вічності минулого у вічність майбутнього мою найвищу цінність і не втратить мою віру, не покине світ. (33) Віра в найвищу цінність людини завжди була і завжди буде, бо ця віра є і готова прокинутись в кожній людській душі. (34) Коли людина звертається до себе, коли просиш про чудо, душа відповідає та може подарувати те, що я прошу. (35) Так народжується віра в найвищу цінність людини. (36) Вона звалася, зветься і буде зватись по різному, а інколи не зветься ніяк. (37) Люди створили безліч релігій, утверджуючи віру в найвищу цінність людини. (38) Віра в єдиного Бога та віра у багатьох Богів, віра в духів та віра у розумність всесвіту, християнство, іслам, буддизм та інші релігії звільнили від зла безліч душ та утвердили віру в найвищу цінність людини. (39) Тому, сповідуючи мою релігію, я поділяю віру кожної людини, поважаю кожну релігію, що утверджує цінність людини. (40) Якщо ти віриш у Бога, створеного людьми, щоб не почуватися безсилими та самотніми – я вірю тобі, отже, вірю у Бога разом з тобою і так утверджую віру в найвищу цінність людини, творю добро. (41) Будь-яка форма віри, створена для утвердження добра – це моя віра. (42) Бо я вірю у найвищу цінність людини – кожної людини. (43) Я вірю людям і вірю в людей. (44) І я вірю, що віра у будь-якій формі настільки сильна, наскільки сильно люди вірять у себе. (45) Я шаную цей символ віри і від щирого серця дарую його кожному, щоб люди почули свою душу, усвідомили найвищу цінність людини і посміхнулися, відчувши смак волі та мудрості. (46) Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя. (47) Початок кожного життєвого циклу – свято, гідне того, щоб подарувати людям цей символ віри в найвищу цінність людини. (48) А в кінці життєвого циклу слід згадати, як життя утверджувало віру в найвищу цінність людини, закарбувати це в пам’яті й не забувати ніколи жодну добру душу та жодну добру справу.
БОЖЕСТВЕННЕ ОДКРОВЕННЯ. (1) Мій Бог. (2) Я звернувся до Бога й почув голос своєї безсмертної душі, яка явила мені це Божественне Одкровення. (3) Я пізнав Бога. (4) Бог уособлює найвищу цінність людини. (5) Бог є істина і суть. (6) Бог - людський ідеал. (7) Бог - творець усього і вища воля. (8) Бог чує молитви і живе в кожній душі. (9) Бог відповідає на віру. (10) Бог є душа. (11) Бог чує. (12) Бог допомагає. (13) Бог об’єднує людей. (14) Бог творить чудеса. (15) Бог завжди зі мною. (16) Бог є добро, любов і мудрість. (17) Бог являється у мріях. (18) Бог нагороджує щастям. (19) Бог кожної людини – це мій Бог, бо я вірю в найвищу цінність людини і цим утверджую найвищу цінність людини, а отже, творю добро. (20) Хто вважає, що Бог принижує людину, той принижує Бога і людину, а отже, творить зло. (21) Зрозумій: приниження людини і Бога є безумством, яке насправді принижує лише безумця. (22) Будь мудрим, якщо прагнеш добра та щастя. (23) Дехто вважає себе Богом; це не мудро. (24) Я шукаю Бога. (25) Дехто шукає Бога, але не знаходить; це не мудро. (26) Я творю Бога. (27) Дехто творить Бога, але не вірить Богу; це не мудро. (28) Я молюся Богу. (29) Дехто молиться Богу, але не чує Бога; це не мудро. (30) Я спілкуюсь з Богом. (31) Так творю чудо, маю одкровення і дізнаюся волю Бога. (32) Віра та мудрість перемагають зло безумства, утверджують найвищу цінність людини; такою є воля Бога, яку я знаю і виконую – творити добро!